Покаяння

Молодість вирувала у святах та застіллях. І ось – весілля, сестра виходить заміж, веселощі та танці до ранку. За столом розмова зайшла про Бога, я слухала. Рідня збиралася до церкви, ми пішли разом. Тут не було звичних куполів, звучала чудова музика, безліч людей співало, як великий хор. Моє серце затріпотіло, тремтіння пробило все тіло, з очей полилися сльози. Величезне неповторне почуття переповнило все єство. Більше не в силах залишатися на місці, я кинулася вперед з покаянням.

Молитва

Ми повернулися до Криму, все йшло як завжди, але всередині молодого серця спалахнула любов, любов до Бога. Я не могла забути святого дотику неба, в серці звучала одна молитва: «Боже, зроби мого чоловіка пастором». Дух Святий навчив мене так молитися. Не було церкви та наставників, тільки Боже Слово, яке стало найбільшою цінністю в моєму житті. Я розповідала чоловікові біблійні історії, і за чотири місяці Слава покаявся, віддавши своє серце Ісусу. Цієї весни 1997 року, через кілька днів після покаяння Слави, ми вирушили на його Батьківщину, де одразу почали проповідувати Євангеліє.

Бог відповів! Чоловік став пастором одразу після покаяння!

Квітень вирував ароматами квітучих садів, тюльпанів та нарцисів. Батьківський дім дарувала заспокоєння. Прикордонне село Градениці готувалося до великого свята. Придністров'я звідси рукою сягнути. Дзеркальне плесо Кучурганського лиману, оповита квітучими садами, розділяє тут Україну та Молдову. Пасха. Всюди п'яні веселощі. Христос Воскрес! Воістину воскрес! На Придністровському березі лиману молодь бурхливо відзначала подію. У колі друзів та знайомих ми розповідали про Христа. Слава тоді навіть не читав Біблію, але його слова звучали дуже переконливо. У Сашка першого хміль як рукою зняло. «То як же покаятися у гріхах!?!», — як постріл прозвучало його питання. Ми не знали молитву покаяння і дали йому книжечку про Святого Духа з молитвою. Тоді Сашко й уявити не міг, що за десять років він та його дружина Наталя стануть пасторами церкви в самому серці Придністров'я, у місті Тирасполі. Покликання тільки зароджувалося у серцях молодих людей. Небо поєднувало нас в одну команду незрозумілою силою тяжіння. Ми виїжджали до Сонячного Криму, але неминуче знову поверталися.

Божа картопля

Холодна осінь почала відлік часу. Повоєнне Придністров'я похмуро зустрічало нас розоренням, злиднями та зневірою. Щодня, перетинаючи два митні пости, ми їхали до Дністровська з непереборним бажанням проповідувати Слово Боже. Нам було довірено три душі – перший сніп після нашої пасхальної проповіді. Бог запускав план порятунку містечка у дію. Центральний ринок став місцем духовного відродження. По провидінню небес там ми торгували картоплею. Морозним ранком, коли українське село, загорнуте снігом, ще спить, я, піднявшись з колін після молитви, збирала їжу в кошик. На світанку ми їхали до Дністровська, там нас чекав Колька — колишній злочинець, голодний і озлоблений життям. Як завжди, я годувала його кашею, а він, наїдженний і добріший, слухав розповіді про Ісуса Христа. Потім знову був ринок, де шістнадцятирічне дівчисько — реалізатор Надя, знехтуване всіма, але не Богом, з величезним душевним і фізичним болем у серці, стане нашою донькою на все життя. Пізніше вона віддасть своє серце Ісусу, молячись зі мною біля торгового кіоску. Хто знав, що ця дівчинка, наш продавець картоплі, стане молодіжним лідером, пастором-місіонером і служитиме людям з любов'ю та співчуттям. О, скільки людей ми приводили до покаяння щодня на холодній ринковій площі!

Помешкання/Дім, де розпочалася церква у Дністровську

Одного вечора Надя запросила нас до себе додому зігрітися. Той вечір став особливим і запам'ятався нам усім на все життя. Бог прийшов у дім. Ми молилися за її матір, яка була в немічі 32 роки з причини безлічі хвороб й операцій, і Господь зцілив її. Вона не вірила, але наступного дня встала і тричі обійшла селище своїми ногами. Того вечора Бог зцілив Надійку від пороку серця та її сестру, побиту після чергової гулянки. Після цього ми почали збиратися разом щовечора.

Зараз, озираючись назад, ми розуміємо, що все це зробила Божа благодать. Ми були не здатні жити вірою, зцілювати хворих і проповідувати Євангеліє, але Бог з великої милості обрав нас і визначив Собі на служіння. Ми не знехтували Його даром, а прийняли як дорогоцінний скарб, споглядаючи, як Бог робить наше життя дедалі щасливішим через служіння людям. Сірі хмари від труб Молдовської ГРЕС похмуро пливли над змерзлим селищем. Ринок гудів здивовано, люди більше не впізнавали колишнього злочинця Кольку. Мало того, що він працював, нікого не бив, то ще й з Біблією в руках проповідував і молився за людей. У барах повії, злочинці, наркомани здивовано слухали його. Вечорами квартира Наді наповнювалася друзями, яких поєднувала любов до Бога та бажання допомогти людям. Неймовірні дива відбувалися там; хворі зцілювалися, багато хто сповідався у гріхах, залишаючи алкоголь, наркотики та злочини. Довгі, зимові вечори були сповнені невимовною радістю спілкування. Так у маленькому прикордонному містечку народилася церква «Слово Боже», що горить християнською вірою та любов'ю до людей.

Крим чи Божа воля

Кожній людині доведеться в житті зробити вибір між Божим покликанням та своїми власними інтересами і планами. Закінчивши наш бізнес у Придністров'ї, ми вирушили додому, до Криму. Цього разу Алушта не зустрічала нас лагідним сонцем, домашній затишок не тішив, життя стало прісним і безрадісним. Не в силах упоратися з духовною порожнечею ми ще гостріше відчули заклик Божий повернутися до Дністровська. Рішення було прийнято, ми не хотіли проміняти Божу благодать ні на що. Без Його благодаті ми раптом втратили колишній сенс життя. Не втрачаючи більше ні дня, ми вирушили до нашого Едему, до найрозкішнішого місця нашого покликання — Придністров'я. Нас зустрічали Коля та Надя із заплаканими від щастя обличчями. Вони молилися за наше повернення. Слухняні волі Божій ми залишилися жити в селищі. Тепер із вікон маленької орендованої квартирки замість гірського пейзажу відкривався вид на три труби Молдовської ГРЕС, що димилися. Красу Південного берега Криму замінили радість та щастя від Бога.

Утвердження церкви

Навесні 1998 року, коли березень видував залишки снігу, люди стікалися до старого кінотеатру в центрі селища. Там ми проголосили відкриття церкви, і Бог підтвердив Своє благовоління, зцілюючи хворих та звільняючи одержимих. Містечко гуло. Повсюди були розклеєні від руки написані плакати із запрошенням усіх стражденних, проклятих, грішних приходити на богослужіння. Колишні повії, наркомани та злочинці тепер штурмували лікарню з бажанням рятувати людей. Вогонь пробудження горів у їхніх серцях, вони проповідували у палатах міської лікарні та зцілювали хворих. Молодь на вулицях та в парку прославляла Бога під гітару та роздавала брошури. Щонеділі з Біблія ми всі збиралися в кінотеатрі. Молоді та старі, колишні наркомани та одержимі приходили слухати проповіді молодої дівчини. Я ніколи раніше не проповідувала і не навчалася в біблійних коледжах, але Божа благодать дала мені здатність і силу говорити про Христа, зцілювати хворих та виганяти демонів. Колька, колишній злочинець, тепер тягав колонки, магнітофон і кафедру, збиту з двох дерев'яних ящиків, мив зал і зустрічав усіх біля входу. Надя перша дарувала всім свою посмішку і благословення, приймаючи дітей із рук батьків. Через роки ці дітки перетворилися на прекрасних хлопців та дівчат і продовжили естафету пробудження з любов'ю до Бога у своїх серцях.

Джерела благословення в долині плачу

Весна була сповнена радісними подіями. Десятки людей приймали водне хрещення на лимані, курортна зона ще не бачила такого видовища. Далеко над лиманом розливались пісні та веселощі. Щасливі люди, йдучи у воду, укладали завіт з Богом, обіцяючи служити Йому добрим і чистим сумлінням. Цієї весни для нас також почався відлік часу випробування нашої віри: щоб віра стала стійкою у стражданнях, коштовнішою за золото, обпалене вогнем. Одним з теплих травневих вечорів разом з сутінками, підкравшись, прийшов біль. Жахливий нестерпний напад в області живота здолав/розчавив мого чоловіка Станіслава. Тоді він не знав, що наступні два роки – це будуть роки болісної агонії. Катаючись по підлозі в нестерпних муках, коли смерть чекала, що він зламається, Слава не здавався. Безсонні ночі вимотували обох. Рано-вранці, спираючись на мої плечі, чоловік, зігнувшись, ішов до лікарні швидкої допомоги. Потім була найкраща клініка у Кишиневі, повне обстеження. На переговорному пункті, у вузькій кабінці у мене підкосилися ноги: «Велике утворення у лівій клубовій ділянці на кишечнику. У вашого чоловіка рак, потрібна операція». Вирок було озвучено, гарантій позитивного результату не було. Ми продовжували боротьбу, вірили Слову Божому і від операції відмовилися. Повернулися до церкви, довіряли лише Богу, посилено молилися, чекаючи на диво. Нам було байдуже, що кажуть лікарі. Віра, яка не знає поразки, вела нас через цю бурю життя, відкриваючи живі джерела в долині плачу. І смерть відступила, капітулювала, перемога прийшла, коли нерви були намежі! Бог показав, що має владу над життям і смертю. Лікарі не могли повірити своїм очам. Їхні безнадійні прогнози розтанули як сніг. Час, коли смерть дихала в обличчя, був позаду. Віра в живого Бога розбила ланцюги і скинула кайдани. Вкотре диявол зазнав свій ганебний провал! Згорблені плечі розправилися, це було свято нашого перетворення. Ми перемогли, вижили, пройшли все! Тепер життя, вшановуючи своїх переможців, почало з надлишком повертати нам за непрожиті повноцінно дні та безсонні ночі. З ще більшою силою ми продовжили працювати і служити на благо людей і на славу Господа.